Наталія Володимирівна ГОРІШНА

Щоб придбати книги, зверніться за електронною адресою, вказаною на сайті.

«Гусінь янголів». Поезія „срібного віку” українською мовою

Видавництво «ВЕРТИКАЛЬ», 2009 р., 212 сторінок, тираж 500 примірників.

Видання містить 100 перекладів з 25 поетів „срібного віку”, а також вступну статтю Н.Горішної.
Тексти поезій подаються в оригіналі (російською мовою) та в перекладі (українською).

- Анненський Інокентій
- Ахматова Анна
- Бальмонт Костянтин
- Блок Олександр
- Брюсов Валерій
- Бунін Іван
- Волошин Максиміліан
- Гіппіус Зінаїда
- Городецький Сергій
- Гумільов Микола
- Єсенін Сергій
- Зенкевич Михайло
- Іванов Георгій
- Ігор-Северянін
- Клюєв Микола
- Кузьмін Михайло
- Лохвицька Мірра
- Мандельштам Осип
- Маяковський Володимир
- Набоков Володимир
- Нарбут Володимир
- Пастернак Борис
- Тарковський Арсеній
- Теффі
- Ходасевич Владислав
- Цвєтаєва Марина


АНОТАЦІЯ
Максим Тадейович Рильський якось зауважив, що поетичний переклад –
це не що інше, як творче змагання перекладача з автором.
Книга «Гусінь янголів» Наталії Горішної запрошує читача стати свідком
такого змагання.


Наталія Горішна
* * *

Поезіє! Моя остання радість!
Коли кохань розвіялись сліди,
Коли ущухли й чорна, й біла заздрість,
Й до щастя далі, аніж до біди,–

Дозволь нести тобі, а не прохати
(Лише сльозу – натхненням посрібли).
Поезіє! Прийми в свій вулик взяток
Ще від одної скромної бджоли!

Набоков Владимир Владимирович 1899 – 1977 * * * Нет, бытие – не зыбкая загадка! Подлунный дол и ясен, и росист. Мы – гусеницы ангелов; и сладко Въедаться с краю в нежный лист. Рядись в шипы, ползи, сгибайся, крепни, И чем жадней твой ход зеленый был, Тем бархатистей и великолепней Хвосты освобожденных крыл. 6.05.1923 Анненський Иннокентий Федорович 1855 – 1909 * * * Среди миров, в мерцании светил Одной Звезды я повторяю имя… Не потому, чтоб я Ее любил, А потому, что я томлюсь с другими. И если мне сомненье тяжело, Я у Нее одной молю ответа, Не потому, что от Нее светло, А потому, что с Ней не надо света. 3.04.1909 Пастернак Борис Леонидович 1890 – 1960 ГАМЛЕТ Гул затих. Я вышел на подмостки. Прислонясь к дверному косяку, Я ловлю в далеком отголоске, Что случится на моем веку. На меня наставлен сумрак ночи Тысячью биноклей на оси. Если только можно, Авва Отче, Чашу эту мимо пронеси. Я люблю твой замысел упрямый И играть согласен эту роль. Но сейчас идет другая драма, И на этот раз меня уволь. Но продуман распорядок действий, И неотвратим конец пути. Я один, все тонет в фарисействе. Жизнь прожить – не поле перейти. 1946

Переклала Наталія Горішна * * * Життя – не бозна вже яка загадка! Роса в долині сяє, мов зірки. Ми – гусінь янголів; і неоглядки Вгризаємося у листки. Повзи, міцній, вбирайся шпичаками, Чим більше від зела насмокчеш сил, Тим кращими засяють кольорами Краєчки випростаних крил. Переклала Наталія Горішна * * * У мерехтінні сонць й серед заграв Одну лише Зорю зову на ймення… Не через те, щоб я Її кохав, Бо інші не існують вже для мене. І якщо сумнів каменем лежить, До Неї я звертаюся душею, Не через те, що світлом променить, Бо не потрібне світло поруч з Нею. Переклала Наталія Горішна ГАМЛЕТ Гомін згас. На сцені прихилюся До одвірку, як до опертя. Подумки запитую в Ісуса: Що іще таїть в собі життя? Відблиски біноклів сліплять очі, В присмерку штрикають, як списи. І благаю, якщо можеш, Отче, Чашу цю повз мене пронеси. Підкоряюсь задумам затятим, Та мене ти переоцінив, – Я не проти в інших п’єсах грати, Тільки від цієї увільни. Але вже затверджені всі ролі. Серед лицемірства й самоти Ще горить зоря моєї долі. Жити – це не поле перейти.

Аліса Фрейндліх читає вірші Анни Ахматової та Миколи Гумільова.
Ці ж поезії – українською мовою у перекладах Наталії Горішної.

Анна Ахматова (Горенко Анна Андреевна) 1889 – 1966 * * * Сжала руки под темной вуалью… – Отчего ты сегодня бледна? – Оттого, что я терпкой печалью Напоила его допьяна. Как забуду? Он вышел, шатаясь, Искривился мучительно рот… Я сбежала, перил не касаясь, Я бежала за ним до ворот. Задыхаясь, я крикнула: «Шутка Все, что было. Уйдешь, я умру!». Улыбнулся спокойно и жутко И сказал мне: «Не стой на ветру». 1911

Переклала Наталія Горішна * * * Стисла руки свої під вуаллю... – Ти змарніла сьогодні. Чому? – Через те, що терпкою печаллю Переповнила серце йому. Як забуду? Він знічений вийшов, І розпука торкнулася вуст... Я по сходинках збігла у тиші, І, здавалось, що втратила глузд. Задихаючись, крикнула: «Жарти, Що було. Постривай! Зрозумій!». Посміхнувся і кинув: «Не варто». І додав: «Ти на вітрі не стій».

Гумилев Николай Степанович 1886 – 1921 ЭТО БЫЛО НЕ РАЗ Это было не раз, это будет не раз В нашей битве, глухой и упорной: Как всегда, от меня ты теперь отреклась, Завтра, знаю, вернешься покорной. Но зато не дивись, мой враждующий друг, Враг мой, схваченный темной любовью, Если стоны любви будут стонами мук, Поцелуи – окрашены кровью. 1910

Переклала Наталія Горішна І БУЛО ЦЕ НЕ РАЗ І було це не раз, і ще буде не раз – Наша битва глуха, неймовірна: Ти від мене, як завжди, тепер відреклась, Завтра, знаю, вернешся покірна. Ти навіки мені ворогуючий друг, Не дивуйся, сповита любов’ю, Якщо стогін кохання – це стогін наруг, Поцілунки – забарвлені кров’ю.

Інші відео на вірші поетів «срібного віку», переклади яких вміщені у книзі «Гусінь янголів»,
= ПОДИВИТИСЯ =

Цветаева Марина Ивановна 1892 – 1941 * * * Знаю, умру на заре! На которой из двух, Вместе с которой из двух – не решить по заказу! Ах, если б можно, чтоб дважды мой факел потух! Чтоб на вечерней заре и на утренней сразу! Пляшущим шагом прошла по земле! – Неба дочь! С полным передником роз! – Ни ростка не наруша! Знаю, умру на заре! – Ястребиную ночь Бог не пошлет на мою лебединую душу! Нежной рукой отведя нецелованный крест, В щедрое небо рванусь за последним приветом. Прóрезь зари – и ответной улыбки прорéз… – Я и в предсмертной икоте останусь поэтом! Декабрь 1920

Переклала Наталія Горішна * * * Знаю, помру на зорі! Але з двох – на котрій, Разом з котрою із двох – не призначиш наказом! О, якби можна, щоб двічі мій факел горів, Й двічі потух – на світанку і ввечері зразу! Кроком легким по землі, як по небу, пройшла Із оберемком троянд, не пошкодивши жодну. Знаю, помру на зорі! Лебедина душа В ніч яструбину не може іти у безодню! Хрест цілувати відмовлюся я навідріз І до небес шарпонуся в останньому злеті. Прóріз зорі – і у відповідь усміх-прорíз... І в передсмертнім іканні зостанусь поетом!