На головну
Про автора
Новини
Відгуки
 
Відео та звукозапис
Бджола на асфальті ; Розп'яття осені
Совість. Переклади з В.Нарбута
ПРАВО НА ВЕСНУ
СУТНІСТЬ. Поезії у стилі хоку
ГУСІНЬ ЯНГОЛІВ. Переклади
 

Наталія Володимирівна ГОРІШНА

 


ВІДЕО ТА ЗВУКОЗАПИС



Рік 2015



Нові вірші:









Рік 2014



Вірші "Ти - Україна!", "Кольору осінньої трави..." /фрагменти ювілейного творчого вечора 18.12.2014/



Пісні Наталії Кузьменко на вірші Горішної "Ніжність" і "Наснися мені, коханий", що також прозвучали на вечорі.





"Екслібрис" - передача першого каналу українського радіо.
Літературознавець, Шевченківський лауреат Михайло Слабошпицький - про сучасні переклади українською мовою,
зокрема, про книги перекладів Наталії Горішної.



= ПРОЧИТАТИ =



Як відомо, поему «Тризна» (1843) Т.Г. Шевченко написав російською мовою.

Поема Тараса Шевченка "ТРИЗНА" - в перекладі Н.Горішної.
Читає Наталія Горішна, музика Альфреда Шнітке.
© Переклад поеми опублікований в ж. Київ, №3-4, 2014.





Фрагменти поеми Т.Г. Шевченка "ТРИЗНА" -
в оригіналі (читає Євгеній Обухов-Петрик) та в перекладі Н.Горішної (читає Наталія Горішна).





ПРИСВЯТА (уривок з поеми Тараса Шевченка "ТРИЗНА") -
в оригіналі (читає Василь Буколик) та в перекладі Н.Горішної (читає Наталія Горішна).





Наталія Горішна в програмі «ПОСТАТІ» на телеканалі «Рось».
Олексій Горішний в програмі «ПОСТАТІ» на телеканалі «Рось».





Леся Українка, «Королівна», 1901.
Читає Наталія Горішна.





Моргун Федір Овксентійович (1910 – 1990) - перший очільник
Черкаської обласної письменницької організації.
Поезії із книги Ф.Моргуна «Довіра» читає Наталія Горішна.





ЩЕДРИЙ ВЕЧІР (віншування), читає автор.



Щедрості усім нам в Щедрий вечір!
Щоб турботи не згинали плечі,
Щоб добро не обминало дім,
Божого заступництва усім!

Господині – вдалої куті,
Господарю – руки золоті,
Діточкам – солодкі карамелі
Насипаймо в щедрувальні жмені.

Парубкам – дзвінкої коляди
І дороговказної звізди,
А дівчатам – в прибрану оселю
Щоб у пару не дістався нелюб.

Молодятам – в дзьобі журавля
То Меланочку, то Василя.



СВЯТВЕЧІР, читає автор.



На день народження Ісуса
Несе дари цнотливий сніг,
Своїм крилом, як білий бусол,
Світ затуляючи від лих.

Хова в долонях янголятко
Вечірню зірку дотемна,
І притуляється колядка
Кирпатим носом до вікна.

Ще й досі радісне відлуння
Не доросло до торжества,
Та серпик місяця тонюній
Сосну вбирає до Різдва.



ЗЕМНА ЖАГА, читає автор.



Така мокрінь, а в серці сухо-сухо,
Як на початку зоряних віків,
Коли Господь світи уже надмухав,
Та оживити зроблене не вспів.

Горбатились плато материків,
Потоки лави пінилися жаром,
І безлічі вогненних піхурів
Виплескувались у сірчані хмари.

І тріскалася шкіра у Землі,
І дерлась плоть у конвульсійних рухах.
Земля волала, але крик її
Не чули ненароджені ще вуха...

Жага Землі у жінку перейшла.
– Згораю, любий, дай свою вологу! –
Ти чоловік, верши веління Бога,
Та хай в тобі
Я спопелюсь дотла!



Поетичний вечір при свічках -
до 125-ї річниці від дня народження видатного поета «срібного віку» Володимира Нарбута,
проведений у Всесвітній день поезії 21 березня 2013 року
в Черкаській обласній науковій бібліотеці ім. Т.Г.Шевченка.






Рік 2013



На вечорі пам’яті Василя Симоненка 12 грудня 2013 р.
- Фрагменти цього вечора.
- Наталія Горішна, "До Симоненка", читає автор.





Василь Симоненко, "Говорю я з тобою мовчки..." , читає Наталія Горішна.



* * *

Говорю я з тобою мовчки,
Тиша хмарою проплива.
І вовтузиться думка, мов квочка,
В намаганні родить слова.

Тиша важчає. Терпнуть губи,
Тиша репне навпіл ось-ось.
Припаду я шалено й грубо
До безумства твоїх волось.

Упаде розідрана маска,
І сполохана вгледиш ти,
Скільки в тиші чаїлося ласки,
Скільки в грубості — теплоти.

Насміються з своєї беззубості
Прописні допотопні думки.
Джерелом вдарить ніжність із грубості,
Заворкують живі струмки.

Задихнеться від люті сірість —
Нам на щастя, а їй на зло.
Поміж нас підведеться щирість
І з’єднає наше тепло!

19.02.1963



Володимир Висоцький, "На братських могилах..." (виконує автор), переклад читає Наталія Горішна.


Владимир Высоцкий
(1938 – 1980)


На братских могилах не ставят крестов,
И вдовы на них не рыдают,
К ним кто-то приносит букеты цветов,
И Вечный огонь зажигают.

Здесь раньше вставала земля на дыбы,
А нынче – гранитные плиты.
Здесь нет ни одной персональной судьбы –
Все судьбы в единую слиты.

А в Вечном огне виден вспыхнувший танк,
Горящие русские хаты,
Горящий Смоленск и горящий Рейхстаг,
Горящее сердце солдата.

У братских могил нет заплаканных вдов -
Сюда ходят люди покрепче.
На братских могилах не ставят крестов,
Но разве от этого легче?..

1964

Переклала Наталія Горішна


На братських могилах не ставлять хрестів,
Невтішно ніхто не ридає.
До них носять квіти, гірлянди вінків,
І Вічний вогонь там палає.

Де дибки вставала земля від боїв,
Тепер установлено плити.
Нема тут окремих солдатських життів –
Вони воєдино всі злиті.

У Вічнім вогні – бачу здиблений танк,
Охоплені полум’ям хати,
Горить в нім Смоленськ і горить в нім Рейхстаг,
І серце простого солдата.

Нема на могилах заплаканих вдів –
Сюди ходять люди міцніші.
На братських могилах не ставлять хрестів,
Та це хіба може утішить?..






























Сергей Островой, «Не напоказ, не лыко в строчку…»
«Молитись треба не на показ…»,
переклад читає Наталія Горішна.


Сергей Островой
(1911 – 2005)


* * *

Не напоказ, не лыко в строчку,
А по велению души,
Молиться надо в одиночку.
И – по возможности – в глуши.

И если будет очень трудно
И боль хлестнет через края,
Молиться надо не прилюдно,
Бо тайна велика сия.

Будь неподкупен в каждом чуде,
И не ищи других дорог.
Молись, когда не видят люди,
Когда вас двое: ты и Бог.


Переклала Наталія Горішна


* * *

Молитись треба не на показ,
Бо храм душі – найвищий храм.
Не про чиєсь цікаве око,
Молитись треба сам на сам.

І якщо труднощі повсюдно,
І болю чорна пелена –
Молись, але не привселюдно,
Бо це велика таїна.

Хай непідкупним серце буде,
Не жди миттєвих перемог.
Молись, коли не бачать люди,
Коли вас двоє: ти і Бог.


























Вірш про чистоту мистецтва загалом та літератури зокрема.

Леонід Мартинов. ВОДА. Читає Юлія Рутберг.



Свій переклад читає Наталія Горішна.

Леонид Мартынов
(1905 – 1980)


ВОДА

Вода благоволила литься!
Она блистала столь чиста,
Что – ни напиться, ни умыться,
И это было неспроста.

Ей не хватало ивы, тала
И горечи цветущих лоз.
Ей водорослей не хватало
И рыбы, жирной от стрекоз.

Ей не хватало быть волнистой,
Ей не хватало течь везде...
Ей жизни не хватало – чистой,
Дистиллированной воде!


Переклала Наталія Горішна


ВОДА

Вода зволяла щедро литись!
Настільки чиста, що ніяк
Ані напитися, ні вмитись
Так й не наваживсь нею я.

Їй бракувало верболозу,
І водоростей і мушви.
І крижаних тенет морозу,
І розжирілої плотви.

Їй бракувало хвиль іскристих,
Напоєних дощем садів...
Життя не вистачало чистій,
Та – дистильованій воді!


























Цій поезії виповнилося 100 років. Вона виявилася пророчою.

Марина Цвєтаєва, "МОИМ СТИХАМ..." (читає Аліса Фрейндліх)/"МОЇМ РЯДКАМ..."(читає Наталія Горішна).



Марина Цветаева
(1892 – 1941)


* * *

Моим стихам, написанным так рано,
Что и не знала я, что я – поэт,
Сорвавшимся, как брызги из фонтана,
Как искры из ракет,

Ворвавшимся, как маленькие черти,
В святилище, где сон и фимиам,
Моим стихам о юности и смерти –
Нечитанным стихам! –

Разбросанным в пыли по магазинам
(Где их никто не брал и не берет!),
Моим стихам, как драгоценным винам,
Настанет свой черед.

Май 1913


Переклала Наталія Горішна


* * *

Моїм рядкам, написаним так рано,
Що і не знала я, що я – поет,
Що хлюпнули, як бризки із фонтану,
Як пломінь із ракет,

Що увірвались, наче чортенята,
В святилище, де сон і фіміам,
Моїм рядкам про юність і про втрати –
Нечитаним рядкам! –

Розкиданим в крамницях по вітринах
(Де їх ніхто і не бере, й не брав!),
Моїм рядкам, як найціннішим винам,
Прийде своя пора.





























Йосип Бродський. СТАНСИ. Читає автор (ауді) та актор Михайло Козаков (відео).



Свій переклад читає Наталія Горішна.

Иосиф Бродский
(1940 – 1996)


СТАНСЫ

Ни страны, ни погоста
Не хочу выбирать.
На Васильевский остров
Я приду умирать.
Твой фасад темно-синий
Я впотьмах не найду,
Между выцветших линий
На асфальт упаду.

И душа, неустанно
Поспешая во тьму,
Промелькнет над мостами
В пертоградском дыму.
И апрельская морось,
Под затылком снежок,
И услышу я голос:
– До свиданья, дружок.

И увижу две жизни
Далеко за рекой,
К равнодушной отчизне
Прижимаясь щекой, –
Словно девочки-сестры
Из непрожитых лет,
Выбегая на остров,
Машут мальчику вслед.

1962


Переклала Наталія Горішна


СТАНСИ

Я не буду погосту
Чи краї обирать.
На Василевський острів
Я прийду помирать.
Твій фасад темно-синій
У пітьмі не знайду,
Між натягнутих тіней
На асфальт упаду.

І душа ув останнє,
Покидаючи прах,
Пролетить над мостами
В петроградських димах.
Мряка квітню і холод,
Сніг за комір – та хай,
І почується голос:
– Мій дружечку, прощай.

Два життя наші різні
Промайнуть віддалі.
І, байдужий вітчизні,
Припаду до землі.
Наче сестри-дівчатка
Давнім пам’ятним днем,
Позбігаються згадки
Проводити мене.









































СТОГІН. Читає автор
/з музичним супроводом і без нього/



З німого серця видобувся стогін,
Як світлий полиск із гнізда гадюк,
Немов мольба небесної підмоги,
Немов благання вивільнити з мук,

Як спраглий звук забутої сопілки,
Як стиглий плід з розгойданої гілки,
Зірвалося безпомічно слабе:
– Люблю... тебе...



«КОЛИ ВЖЕ ЛЮБЛЮ…» Читає автор



Пустіють городи. Копають картоплю,
І димом гіркавим несе з підворіть.
Діждались врожаю. Все буде на добре,
А смуток серпанком на серці стоїть.

Бо очі у тебе – собачі, побиті,
Утоплений погляд в осінню ріллю.
Такого, напевно, не треба любити,
Та що тепер вдієш, коли вже – люблю.



ЗОЛОТА ЧУЖИНКА. Читає автор



Вже пташині щебети тихіші,
І осінній сум в полях стоїть.
Так щемить – зарадять тільки вірші,
Не чужі, до того ж, а – свої.

Так щемить – недавно ж ріки скресли,
І лише прокинулась бджола...
– Господи! Нечесно ж так, нечесно,
Ледве дочекалася тепла!

Лиш довіра проросла до нього
І у сік вишневий перейшла,
Тільки, тільки-но роззулись ноги,
Тільки голос визрів в джерела.

Лопухи простерлися лапаті,
Навпрошки гасають їжаки,
Дітлахи не втримуються в хаті...
А уже тихішають птахи.

Так журливо літепло відходить,
Мов душа у вічність відліта.
...Задивились в очі одна одній –
Я і та чужинка золота.



ВІРШІ КОХАННЯ. Читає автор



Як бутон, не поставлений в вазу,
Розів’юсь від тепла, розцвіту.
Але згодом – поволі, не зразу –
А відчую жахну спраготу.

Скільки світла повсюди розлито!
Я вберу його силу ясну,
Усотаю, неначе молитву,
І у віршах тобі поверну.

Хай кохання колишнього спогад
Забринить на щемливій струні.
...Та живильний ковточок вологи
Дай мені!



«ДОЩ ПРО ОСІНЬ ПОЧАВ БУБОНІТИ…» Читає автор



Дощ про осінь почав бубоніти –
Обважніла душа, наче хвоя.
Що судився в житті не мені ти,
Зрозуміли нарешті обоє.

Де так довго блукав, де барився,
Що з’явився під сум чорнобривців?
Не дури себе зойками серця –
На нескірну мене не розсердся.

Не змінилось єство з неоліту,
Не любов це – квиління за літом.
Певно, так напівдикий наш пращур
Завивав в позолочених хащах.

Дощ про нас щось напише і витре,
І розсіє поему в повітрі.
У серпанку розсудливих зим
Зблисне зірочка втрачених рим.



НІЖНІСТЬ. Читає автор



Пісня "НІЖНІСТЬ"
Слова - Наталія Горішна, музика і виконання - Наталія Кузьменко



Давня ніжність бринить до цих пір ще,
Не побились її вітражі.
Я від тебе народжую вірші,
Як же можемо бути чужі?

Лиш тепер, через оптику часу,
Думка ясність на вчинки проллє:
Поверталась щоразу в Черкаси
Через те, що це місто – твоє.

Я не все ще тобі розказала,
Недомовлене слово – щемить.
І не всі віддзвеніли вокзали –
Нам ще жить.



«В ОСЕНІ КОХАННЯ…» Читає автор



А дощ уже зайшовся від плачу,
І я й собі поплакати дозволю.
Свої печалі всі не полічу,
Та є найбільша – серце у неволі.

Як при дорозі кущики бузку,
Коли цвіли – здавались чистим дивом.
Обламані стоять несправедливо,
А випускають парость боязку.

Отак і я: ламай, коханий, рви –
Тобі мій цвіт останнього зрікання.
Хай згодом віршем плоть моя кровить,
Плачу і плачу в осені кохання.

Перед тобою суть моя – нага
(В обох уже посріблилися чола),
Я від любові, як від батога,
Здригаюсь нині, як здригалась вчора.



РОБЕРТ РОЖДЕСТВЕНСЬКИЙ в оригіналі та в перекладі Наталії ГОРІШНОЇ.

«МЫ СОВПАЛИ С ТОБОЙ...»
(читает Олеся Судзиловская),
«МИ СПІВПАЛИ З ТОБОЮ...»
(читає Наталія Горішна)



Роберт Рождественский
(1932 – 1994)



Мы совпали с тобой, совпали
В день, запомнившийся навсегда.
Как слова совпадают с губами.
С пересохшим горлом – вода.

Мы совпали, как птицы с небом.
Как земля с долгожданным снегом
Cовпадает в начале зимы,
Так с тобою совпали мы.

Мы совпали еще не зная
Ничего о зле и добре.
И навечно совпало с нами
Это время в календаре.



Переклала Наталія Горішна



Ми співпали з тобою, співпали
В день, що з нами тепер – завжди.
Як слова співпадають з губами,
Як із горлом – ковток води.

Ми співпали, як пташка з небом,
Як сніги із схололим степом
Співпадають ще до зими,
Так з тобою співпали ми.

Ми співпали, коли й не знали,
Що життя – у добрі і злі.
І навіки співпала з нами
Ця сторінка в календарі.


























РОДИМКА. Читає автор



Можеш гніватися з нестямою –
Не забудеться, не мине.
На тобі я родимою плямою,
Не позбудешся ти мене.

Співчувати тобі не стану я –
Навіженою об’яви!
Перша ніжність давно розтанула,
Та не йду тобі з голови!

Не розв’язка твоєї повісті,
Не минуле, коханий, я,
А відлуння твоєї совісті,
А життя твого течія…
Що тут вдієш, коли –
Твоя?!



Вірш ГУМІЛЬОВА «ЖИРАФ» (читает Лев Луцкер)/ «ЖИРАФА» (читає Наталія Горішна)
в оригіналі та в перекладі Наталії ГОРІШНОЇ



Николай Гумилев
(1886 – 1921)


ЖИРАФ

Сегодня, я вижу, особенно грустен твой взгляд,
И руки особенно тонки, колени обняв.
Послушай: далеко, далеко, на озере Чад
Изысканный бродит жираф.

Ему грациозная стройность и нега дана,
И шкуру его украшает волшебный узор,
С которым равняться осмелится только луна,
Дробясь и качаясь на влаге широких озер.

Вдали он подобен цветным парусам корабля,
И бег его плавен, как радостный птичий полет.
Я знаю, что много чудесного видит земля,
Когда на закате он прячется в мраморный грот.

Я знаю веселые сказки таинственных стран
Про черную деву, про страсть молодого вождя,
Но ты слишком долго вдыхала тяжелый туман,
Ты верить не хочешь во что-нибудь, кроме дождя.

И как я тебе расскажу про тропический сад,
Про стройные пальмы, про запах немыслимых трав…
Ты плачешь? Послушай… далеко, на озере Чад
Изысканный бродит жираф.

<Сентябрь 1907>, Париж



Переклала Наталія Горішна


ЖИРАФА

Коліна обнявши – ти вся, як погасла свіча,
Такою сумною не бачив тебе вже здавен.
Послухай: далеко, далеко на озері Чад
Прекрасна жирафа живе.

Струнка і граційна, а шкура – як витвір химер,
В її візерунках таїться, либонь, те саме,
Що в місячних цятках на чистому плесі озер,
Чи в скельних малюнках поглинутих часом племен.

А здалеку, наче – вітрильник несеться в морях,
І біг в неї плавний, як пташки ранкової злет.
Я знаю, які чудеса споглядає земля,
Коли в повечір’ї ховає її силует.

Я знаю далеких країн таємничі казки –
Про чорну красуню, про те, як кохав її вождь.
Та ти надто довго вдихала тумани важкі,
Так довго, що в казку не віриш, а тільки у дощ.

І як я тобі розповім про тропічний той сад,
Де запах спокуси в нев’янучих травах пливе…
Ти плачеш? Послухай… далеко на озері Чад
Прекрасна жирафа живе.







































ОЛЕКСАНДР БЛОК в оригіналі (читає Олексій Ємельянов) та в перекладі Наталії Горішної (читає Наталія Горішна).



Александр Блок
(16.11.1880 – 7.08.1921)


* * *

Ночь, улица, фонарь, аптека,
Бессмысленный и тусклый свет.
Живи еще хоть четверть века –
Все будет так. Исхода нет.

Умрешь – начнешь опять сначала,
И повторится все, как встарь:
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.

10.10.1912



Переклала Наталія Горішна


* * *

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека
І тьмяний відблиск звіддалік.
Життям мандруй хоч як далеко,
Ніщо не зміниться повік.

Помреш – почнеться все спочатку,
Незмінно, як в часи старі:
Каналу льодяна крупчатка,
Аптека, ніч і ліхтарі.
























Оригінал і переклад Н. Горішної з АННИ АХМАТОВОЇ.
Перше відео - читає автор Анна Ахматова, друге відео - читає актриса Аліса Фрейндліх.


Переклад читає Наталія Горішна.


Анна Ахматова
(Горенко Анна Андреевна)
1889 – 1966

* * *

Сжала руки под темной вуалью…
– Отчего ты сегодня бледна?
– Оттого, что я терпкой печалью
Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,
Искривился мучительно рот…
Я сбежала, перил не касаясь,
Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: «Шутка
Все, что было. Уйдешь, я умру!».
Улыбнулся спокойно и жутко
И сказал мне: «Не стой на ветру».

1911

Переклала Наталія Горішна



* * *

Стисла руки свої під вуаллю...
– Ти змарніла сьогодні. Чому?
– Через те, що терпкою печаллю
Переповнила серце йому.

Як забуду? Він знічений вийшов,
І розпука торкнулася вуст...
Я по сходинках збігла у тиші,
І, здавалось, що втратила глузд.

Задихаючись, крикнула: «Жарти,
Що було. Постривай! Зрозумій!».
Посміхнувся і кинув: «Не варто».
І додав: «Ти на вітрі не стій».



























НІКОЛАЙ ГУМІЛЬОВ в оригіналі (читає Аліса Фрейндліх) та в перекладі Н. Горішної (читає Наталія Горішна).



Николай Гумилев
(1886 – 1921)


ЭТО БЫЛО НЕ РАЗ

Это было не раз, это будет не раз
В нашей битве, глухой и упорной:
Как всегда, от меня ты теперь отреклась,
Завтра, знаю, вернешься покорной.

Но зато не дивись, мой враждующий друг,
Враг мой, схваченный темной любовью,
Если стоны любви будут стонами мук,
Поцелуи – окрашены кровью.

1910

Переклала Наталія Горішна


І БУЛО ЦЕ НЕ РАЗ

І було це не раз, і ще буде не раз –
Наша битва глуха, неймовірна:
Ти від мене, як завжди, тепер відреклась,
Завтра, знаю, вернешся покірна.

Ти навіки мені ворогуючий друг,
Не дивуйся, сповита любов’ю,
Якщо стогін кохання – це стогін наруг,
Поцілунки – забарвлені кров’ю.





















З нових поезій

ТИ – УКРАЇНА! Читає автор



Пташка – від пташки, від зерня – зернина,
Паросток кожний з коріння батьків.
Ти – Україна і я – Україна,
Іскра вітчизни в горнилі віків.

Із давнини, з докозацьких шляхів,
Рід воскресав із недолі, з руїни.
Серцем і плоттю усяк розумів:
Ти – Україна і я – Україна.

Хоч і не ті в нас сьогодні старшини,
Хоч і не тих привели до керма,
Вміємо ж взять й на списи, і на кпини –
Зможем і це довести до ума!

Ми – пранарод, не безлика юрма!
В імені матері, в імені сина:
Ти – Україна і я – Україна,
Іншої долі нам в світі нема!



29.07.2013 р. З нових поезій

НЕ СТАНЬ МЕНІ ВОРОГОМ. Читає автор



Не сій ворожнечу, мій друже,
Як заздрощі очі примружать.

Не стань воріженьком, коханий,
Як пристрасть між нами розтане.

Зрадливице-доле, не змушуй,
Продати дияволу душу.

Щоб встигла я, щоб не здалася –
Не стань мені ворогом, часе!



ДО СИМОНЕНКА. Читає автор



Розмовляла з тобою крізь призму років
І в свої чотирнадцять, і ось – у сивинах.
Все шукала порад в покоління батьків,
А тепер ти – за віком – вже є мені сином.

Відчувався мені не в далекій імлі,
Бо ж від слова до серця – найближча дорога,
Бо й мені найдорожче – то крихта землі,
Що стулилася в грудку від поту людського.

Бо й у мене є Лесик (уже Олексій),
І йому я читала твого «Лоскотона».
Мій кирпатий барометр, мій згусток надій,
Тепла брунька мого материнського лона.

Я не сміла себе називати – «поет»,
Я боялась, що вірші мої – витребеньки,
Що не досить міцним був мій власний хребет,
А в поета ж мав бути, як у Симоненка.

Бо ж поет не принишкне від владного: «Цить!», –
Скільки б душу не мучили, тіло не били;
Бо поет – той кому більш від інших болить,
Бо поет – той, хто любить й не жде, щоб любили.

Твої тиша і грім в чужомовній юрбі
Будять душу вкраїнську, розторсують гідність.
…Розмовляю з тобою, мов рівна тобі,
Це не рівність, Василю, не рівність,
А – рідність.



"ЯК СЕРЦЯ СТУК". Читає автор



Скидає листя, наче персні,
В зажурі ліс.
В зажурі ліс.
Він доторк осені небесний
Не переніс.
Не переніс.

Мов пригубивши воду з Лети,
Схолов за мить.
Схолов за мить.
Та ще душа, як у поета,
Йому щемить.
Йому щемить.

Стужілий у сакральнім смерку,
Як мудрий дід.
Як мудрий дід.
Зайду до нього, наче в церкву,
В полоні діб.
В полоні діб.

Пташину згублену пір’їну
Візьму до рук.
Візьму до рук.
Тут відчуваю батьківщину,
Як серця стук.



КОНЮШИНА. Читає автор



Забути все, забути на хвилинку
(Буває найсолодше – забуття).
Отак стояти й гризти конюшинку,
Не думати про вічність і буття.

Кудись веде – і хай веде дорога,
Нехай мене обходить метушня.
Без горя день прожитий – й слава Богу,
Чого бажати ще від цього дня?..

Та враз здригнусь, неначе від ознобу,
Наповнять серце радощі й жалі:
Дитя моє біжить, моя подоба,
Мій слід (чи не єдиний?) на землі.

І я сміюсь, я пригортаю сина...
«Ось сенс життя, – кажу собі, – затям».
Дивлюся – він гризе таку ж стеблину,
Терпку й солодку, як саме життя.



"МЛЯВИЙ ДОЩ НІЯК НЕ УГАВАВ..." Читає автор



Млявий дощ ніяк не угавав –
Тупотів ліниво й неохоче,
Він до ранку плакався в рукав,
Хоч почався десь о першій ночі.

Я й собі журилась без підстав
Із його печаллю в суголоссі.
Млявий дощ ніяк не угавав,
Аби я повірила у осінь…



ПАМ’ЯТЬ. Читає автор



Справжнє не проходить, не вмирає –
Розкошую в давній яснині.
Пам’ять – той єдиний кутик раю,
Де ще всі здорові із рідні;

Де лоскочуть ніс любисток, м’ята,
Де засмага, як гречаний мед,
Там уранці схоплюємось з братом,
Бо на двох – один велосипед.

Попід вечір, сполоснувши ноги,
Досхочу набігавшись, пітні,
Наче справжні правнуки Дажбога,
Засинаєм в безтурботнім сні.
Ще усе життя в будучині...

Пам’ять, як голубенятко сизе,
Обсідає роки, мов карнизи,
І туркоче лагідно мені.



НА ТРІЙЦЮ. Читає автор



«Ущухне дощ, ти не сумуй, мала!» –
А у самого очі, як в собаки,
Старі печалі в’їлися, мов накип,
І проїдають душу спроквола.

Завмерла і чекаю, як бджола.
А дощ іще тужливіше заплакав,
Півонії обсипав і пожмакав
Розквітлий цвіт червневого зела.

Я лепеху до свята припасла,
В квартирі уквітчала кожний закут,
Щоб – аїр, липа, чебреці – трояко
Запахли ароматами села.

І кінчиком зеленого стебла
Тебе торкаю лоскітно і м’яко.
Нехай дощить, бо хто б що не балакав,
На Трійцю дощ – до літнього тепла.



"ЦВІТУ, ЯК В ДВАДЦЯТЬ..." Читає автор



Цвіту, як в двадцять, хоч під п’ятдесят,
Горю, як в тридцять, і здіймаю груди,
Щоб крикнути: “Не спіть! Бунтуйте, люди,
Супроти старості, коли під п’ятдесят”.

Жорстокий світ байдужістю просяк,
Він вам весну не принесе на блюді.
Цвітіть, як в двадцять, хоч під п’ятдесят,
Горіть, як в тридцять, не впадайте в нуди!



8.07.2013 р. Розпочато конкурс на здобуття Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка 2013 р.





13.02.2013 р. Радіопрограма "Віч на віч".
Розмова Наталії Горішної з радіослухачами у прямому ефірі.
Веде програму Вікторія Шапошник.





9.01.2013 р. "Черкаська Служба Новин". Про вручення Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка-2012





9.01.2013 р. Вручення Наталії Горішній
диплома лауреата Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка
(фрагмент творчого вечора)


Відео: Олексій Горішний



12.01.2013 р. Програма телестудії «Рось» «Зовсім інше життя» -
про вручення Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка за 2012 р.





В.Т. Поліщук про Н.В. Горішну (на врученні Наталії Горішній Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка - 9.01.2013 р.)





7.03.2013 р. Два прочитання одного вірша.
"МАТИ"
(уривок з поеми "Голгофа").

Читає Ярослав Поляков, м. Ізмаїл



Читає автор. (Запис прямих ефірів, телестудія "Рось")



Маленька жінка, щупла, наче всохла,
Ледь-ледь жива в несамовитім горі.
Вона й сама камінна, мов Голгофа,
І очі, як земля, – сухі і чорні.

Все справдилось, і «меч прошив їй душу»,
Як передбачив старець Симеон.
Таки свого досяг Синедріон –
Ісуса розіп’яли і паплюжать.

...Цю звістку небіж їй приніс, Іван.
Коли вночі влетів, немов кажан,
Усе єство затіпало від дрожу –
Бо ще Марія, ще не Мати Божа...

І підійти до Сина не дають
Солдати римські. Позбігались люди,
Хтось шепче їй на вухо: «Зрадив Юда...»
Той хлопчик? Ні, наплутали, мабуть.

Враз морок впав. Та це ж бо – віщий знак!
Підтримувана ліктем Соломії,
На гору видирається Марія –
Полегшити страждання, але як?

Вже шість годин конає на хресті.
«Синочку мій! Та що ж вони зробили...
Синочку...»
А Його вуста безсилі
Івана просять: «Маму прихисти».

Померлому пробили списом ребра,
Вода і кров обляпали мотуззя.
Заклякла від жорстокого безглуздя:
«Від мертвого чого іще їм треба?!.»

Його ховали Йосип й Нікодим.
Хоча вони й самі з Синедріону,
І досі не звірялися нікому,
Що по ночах заслухувались Ним...

Зайшла у дім, в осиротілу пустку,
Волосся сиве випнулось з-під хустки.
Як руки не знайшли земного діла,
То аж тоді – вовчицею – завила.

...Заступнице Маріє,
Божа Мати!
Не дай синам безвинно помирати!



Рік 2012


Побачила світ книга Наталії Горішної "Дочекалися! Ура!!!" (вірші, переклади та переспіви для дітей).



ПРАВО НА ВЕСНУ. Читає автор



Коли про тебе думаю щомиті,
То в спогадах, то в вигадках тону,
Ранкові сни сльозами перемиті:
Я – жінка, маю право на весну.

Коли тобою сповнюються вірші,
Умить скидаю маску захисну,
Бо дістаю із серця найсвятіше.
Я – жінка, маю право на весну.

Від почуттів, аби не знавісніти,
Вслухаючись в мелодію сумну.
Мені всміхнуться сині первоцвіти,
Я – жінка, маю право на весну.

Як душу пресом здавлює безвихідь,
Боюся, що – таке іще утну…
В думках моїх здіймається, як вихор:
Я – жінка, маю право на весну!

Я маю право власного страждання,
Я маю право мучити струну.
І серцем відродившись у коханні,
Я – жінка, маю право на весну.



ПІД СОНЦЕМ СЕРЦЯ. Читає автор



Коли Харон візьме за віхті кіс
Й запхне в свій човен – за віки обдертий, –
Уперши погляд в безпросвітний Стікс,
Зависнувши поміж життям і смертю,

Скажу я: “Перевізнику, зажди,
Зійди на берег, розігнувши спину,
Чи бачив ти, які у нас сади,
Чи рвав штани у заростях малини?

Чи брався підспівати солов’ю,
Коли любов цвіла під сонцем серця?..
Такі принади не знайдеш в раю,
Земна душа безсмертям не спасеться.

Від долі жоден з нас іще не втік,
Але спочинь, Хароне-людолове…”
Життя людини називають “вік”,
А того віку – тільки мить любові.



ВЕЛИКОДНЄ РОНДО. Читає автор



З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде,
Морози, холоднеча – відійшли.
Гарнішають, немов від похвали,
Ясне довкілля і поблідлі люди.

І груди позбуваються застуди,
І небо з крижаної кабали
Вивільнюється радісним «курли».
З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде.

Вродливець квітень вийшов на етюди,
Кульбаби сонцелюбні розцвіли,
Їх золото розбризкують повсюди
Веселі крильця ранньої бджоли...
З Великоднем! Вже, кажуть, тепло буде.



АБРИКОСОВА НІЧ. Читає автор


Соковита ніч, абрикосова!
Ми із серцем іще чогось просимо.
Не зістарені, а оставлені
У останньому дівич-маренні.

Соковита ніч, абрикосова!
Дай поезії, досить прози нам.
Дай дощу, який не за стеклами,
Пригубити вустами стерплими.

Усмоктати тебе, як ягоду,
Захмеліти твоєю лагіддю,
Щоб і з осінню, і з морозами
Пахли ночі нам – абрикосами.

Вихемерюю, мов містерію,
І в думках тебе, й на папері я.
...Що ж ти жалишся спогад-осами,
Соковита ніч, абрикосова?..



ВІЧНИЙ ВІТЕР. Читає автор



Вітер мертву Осінь обіймає,
Рученята захололі тре.
Знав, що смертна. Але хто кохає –
Той не вірить, що кохана вмре.

Він не віддавав її нарузі,
Затуляв від віхоли грудьми;
І туман розвішував у лузі,
Щоби заховати від зими…

Не пускає милу в царство тіней,
Кригу виціловує з очей,
Здмухує з її волосся іній,
Теплу хустку тулить до плечей.

Бути вічним – страшно і жорстоко,
Скільки втратив, втратить ще скількох?
– Осенько, маленька, кароока,
Як недовго ми були удвох…

Вітер лють вихлюпує і гасне,
Мов згадавши про свої літа…
Де немає винних, є нещасні –
Осінь знову прийде, та не та.



НАДІЯ. Читає автор

Вже обривають павутиння
Холодні роси уночі,
І зрідка-зрідка журавлині
Все ще курликають ключі.

Так завжди раптом, так неплавко...
Твій смуток знову ожива.
Я хочу, щоби ти поплакав,
Аби не краяли слова.

Я пригорнусь, як на вокзалі, –
Ти не носи свій біль в собі,
Бо як надію б не топтали,
Вона скресає по журбі.

Вона, як з попелу жарина,
Її роздмухаєм зі сну...
А журавлі на Україну
Ще принесуть свою весну.



РТУТЬ. Читає автор



Не краща я від когось і не гірша.
Мій білий світе, інша я,
Я – інша!
Не розповзлась в неславі й каламуті,
Бо я осібна, наче крапля ртуті.

Не з’єднана, не всмоктана – чужа!
Навкіл дивлюсь не оком, а душею,
Коли до мене – з ницістю і лжею,
Відточую я вірша, не ножа.

Мій білий світе, скільки в тебе правд!
Пізнавши всі – не витримаю болю...
Я наближаюсь до Господніх врат
З важким снопом назбираних утрат,
Але – не знеособлена юрбою.

Є те, що не міня своєї суті –
Краплина крові і краплина ртуті.



ДО СЛОВА. Читає автор



Я не крала ні грошей, ні мужа,
Як кульбаба, здіймала асфальт.
У лабетах життєвої стужі
Віднаходила смисл і азарт.

Не тяглась до престольного граду
І збирала любов, як бджола,
Легкодухість прощала і зраду,
Бо інакше вчинить не могла.

На крилі епохального вітру
Не ганялась за блиском кар’єр,
Я здавала екзамен на витрим
І здаю його ще дотепер.

Я кохання пізнала – запізно,
Я повірила в те, що – залізна…
Під вагою душевного схову
Не зігнулась –
довірившись слову.



МІЙ РОДОВІД. Читає автор



Одна прабабуся була – китаянка,
А інша – проста українська селянка.

Мій прадід один – за Сенатське повстання
В сибірській копальні гнув спину в засланні.

А інший – чи й чув про Сибір взагалі,
Бо жив і помер на вкраїнській землі.

У спадок від мами – така смуглошкіра,
У спадок від батька – і віра, і ліра.

Буває – тамую, та часом – тече
Сльоза українська з азійських очей.



СМОТРИЧ. Читає автор



Під п’ятдесят, а я – любити вчусь.
Як спогади в тісне кільце затиснуть,
Лечу туди, в далеку материзну,
В своє село, старіше і за Русь,
Й за півтора тисячолітній Київ,
Що знало й славу, і батіг Батиїв.

В такі літа далекі заберусь,
Де про прихід татарської навали
Дозірці-смотричі оповіщали
І від ординських жадібних очей
Ховали юнь до карстових печер.

Я бачу – як причалюють галери,
Я корчуся – від тифу і холери,
І любий муж (ще небо у зірках)
Іде від мене до Кармалюка.

Земля така пісна, суціль із глини,
Була не часто до людей ласкава,
Та гнули і спрацьовували спини
І викупили Магдебурзьке право.

А скільки люду полягло у герці! –
Від Хмеля до землистої шинелі.
Фундамент стародавньої фортеці
І досі зарубцьований у скелі…

Село моє! Древніше від Русі!
Твої віки бринять в моїй сльозі.



НАРОДОМОР. Читає автор




Заглядало лихо
до холодних шиб,
Збила мама доці
із віконниць гріб.
Нічку колихала
донечку в труні,
Мов душа, тьмяніла
свічка у вікні.

Поплелась до ями,
ледве донесла.
Господе Ісусе,
там же півсела!
Класти мертвих ніде.
П’яний активіст
Онде ще підводу
зморених привіз.

Голод – наче слина
з людожерських ікл,
Потойбічний стогін
в урожайний рік?
Хто це там осміливсь –
й до весни не спух?
Понабігли зграї
комуняцьких псюг.

Українську душу
вибити з хохлів –
Заганяли в землю,
відбирали хліб.
Вистачило хисту
в сталінських потвор,
Щоб на Україну
впав НАРОДОМОР.

І вже інша мати
борошенце з лип –
В квачик немовляті,
щоб спинити схлип…

…Над землею сонце
сходить, наче німб.



ОСІНЬ. Читає автор



Шукає Осінь Літо серед степу,
Сльозами умиваючись дарма,
Неначе Мотря зве свого Мазепу,
Коли його на світі вже нема.

Вітри стьобають нагаями спину,
Збивають п’яти груддя кам’яні,
Печалі невмовкаючу дитину
Не вгамувать в холодній пелені.

Тужні моління посилає небу,
Уже земне її не перейма...
Шукає Осінь Літо серед степу,
А там – Зима.



Рік 2011


Побачила світ книга Наталії Горішної "Під сонцем серця" (поезії).
Книга удостоєна Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Симоненка (2012).




Про презентацію 10-ї книги Наталії Горішної "Під сонцем серця",
яка відбулася 21.09.2011 р. в Обласній дитячій бібліотеці (телестудія "Рось").





3 серпня 2011 р. Наталія Горішна про М.Ф. Фролову (інтерв'ю для ЧСН "Рось").





Рік 2010


Побачили світ книги Наталії Горішної "Різдвяне Немовля" (переклади з російської радянської поезії другої половини ХХ століття),
"Поет у спідниці" (літературні пародії).






Рік 2009


Побачили світ книги Наталії Горішної "Гусінь янголів" (переклади з поезії "срібного віку), "Горішина" (автопереклади).




Із виступу Г.П. Білоуса на творчому вечорі Наталії Горішної «У дзеркалі любові» - 14.05.2009 р.





Пісня "НАСНИСЯ МЕНІ, КОХАНИЙ"
Слова - Наталія Горішна, музика і виконання - Наталія Саух



А сум – за безсоння довший, –
Як яблуко, дозріва.
Наснися мені, хороший,
Бо ніченька дощова.

Наснися мені веселим,
Нечасто я чую сміх.
Натхнення наповнить келих
Пригаслих очей моїх.

Наснись мені найніжнішим,
З надією на вустах.
І стане найкращим віршем
Любові моєї птах.

Жаркі, мов квітки герані,
Розквітнуть хмільні слова.
Наснися мені, коханий,
Бо ніченька дощова.



Рік 2008


Побачили світ книги Наталії Горішної "СОВІСТЬ" (переклади з Володимира Нарбута), "Право на весну" (поезії),
"Сутність" (поезії у стилі хоку).






4.03.2008 р. "Студія+". Прямий ефір з письменницею Наталією Горішною.





До 120-річчя від дня народження видатного поета "срібного віку" Володимира Нарбута.


Вірш В.Нарбута "Высоким тенором Вы пели..." в оригіналі та в перекладі Наталії Горішної.
Читає Наталія Горішна




Нарбут Владимир Иванович
1888 – 1938

* * *

Высоким тенором вы пели
О чем-то грустном и далеком…
И белый мальчик в колыбели
Глядел на мать пугливым оком.

А звонкий голос веял степью –
Но с древней скифскою могилой!..
И к неземному благолепью
Душа томительно сходила…

И глаз огромной черной вишней
С багряно-поздней позолотой
Смотрел недвижно, будто Кто-то
Уже шептал о жизни лишней…

1909

Переклала Наталія Горішна


* * *

Співала мати сумовито
Синочку голосом високим.
Дитя білявеньке сповите
Дивилося лякливим оком.

І віяв степ від пісні тої,
Де скіфські височать могили.
Й до благодаті неземної
Душа окрилено летіла.

А око, мовби вишня темна,
Що перестигла на гілляччі,
Дивилося незрушно, наче
Вже знало, що життя – даремне.



























Вірш В.Нарбута "ВОРОЖКА" ("ГАДАЛКА") із книги "Аллілуя"
в перекладі Наталії Горішної.
Читає Наталія Горішна



Владимир Нарбут

ГАДАЛКА

Открой, аще можеши,
сердца твоего бездну.
Гр.С. Сковорода

Слезливая старуха у окна
Гнусавит мне, распластывая руку:
– Ты век жила и будешь жить одна,
Но ждет тебя какая-то разлука.

Он, кажется, высок и белоус.
Знай: у него – на стороне – зазноба...–
На заскорузлой шее – нитка бус:
Так выгранить гранаты и не пробуй!

Зеленые глаза – глаза кота,
Скупые губы – сборками поджаты;
С землей роднится тела нагота,
А жилы – верный кровяной вожатый.

Вся закоптелая, несметный груз
Годов несущая в спине сутулой, –
Она напомнила степную Русь
(Ковыль да таборы), когда взглянул
а.
И земляное злое ведовство
Прозрачно было так, что я покорно
Без слез, без злобы – приняла его,
Как в осень пашня – вызревшие зерна.

«Аллилуия», 1911

Переклала Наталія Горішна

ВОРОЖКА

Открой, аще можеши,
сердца твоего бездну.
Гр.С. Сковорода

Стара слізлива баба край вікна
Гугнить мені, розпластуючи руку:
– А ти жила і житимеш одна,
Хоча чекає ще тебе розлука.

Здається, він білявий і стрункий.
Знай, є у нього десь таємна любка...
Іскрилися коралові разки
На шиї, зашкарублій, наче губка.

Очиська – зеленаві, як в кота,
Усохлі губи, жилуваті руки.
Здалося, що присохло до хребта
Землисте тіло у життєвих муках.

Під поглядом здригнулася чомусь –
Такий тягар несла вона на плечах,
Що нагадала ковилову Русь,
Зсутулена і біла, як хуртеча.

Її чаклунство – зле і земляне –
І зовнішність – відьомська і химерна –
Прийнять пророцтво змусили мене,
Немов ріллю осінню – стиглі зерна.






































МАРГАРИТА



Над нами хто тільки не плакав –
Історія знана давно.
Про неї напише Булгаков,
І нею потішить кіно.

Вбачалася грація тіла
В мімозному небі весни.
Найкраща із відьом летіла,
Летіла на бал сатани.

У тебе поламаний настрій,
Рукопис згрібається в стіс...
За мною, за мною, мій Майстре,
У вихор розпатланих кіс;

Із буднів життя, як з лікарні, –
Чи долі, чи згубі устріч.
Очей обіцянки не марні –
Вже коні осідлані в ніч.

Вбачалася грація тіла
В мімозному небі весни.
Найкраща із відьом летіла,
Летіла на бал сатани.

Дощами фантазії змиті,
Та я не приймаю відмов.
Довірся своїй Маргариті –
В натхнення! У весни!
В любов!



Романс "ЗЕЛЕНИЙ КІСНИК"
Слова - Володимир Нарбут, український переклад - Наталія Горішна,
музика і виконання - Наталія Саух



Владимир Нарбут

РОМАНС

Зеленая лента широкой полоской
По черным легла волосам…
Поверьте: мне нравится ваша прическа,
Идет она к вашим глазам.

Зеленая лента и профиль точеный,
Такой я вас видел во сне,
Когда серебрились и гаснули звоны
В прозрачной святой тишине…

Вы раз только искоса как-то взглянули,
А счастьем душа зажжена…
И в грохоте каменном пасмурных улиц
Я жду повторения сна…

Быть может, вы – призрак, фигура из воска,
Иль кукла – не знаю я сам…
Но очень мне нравится ваша прическа:
Идет она к вашим глазам.



Переклала Наталія Горішна

РОМАНС

Зелений кісник і чорняве волосся
Упали на біле плече...
Повірте, що зачіски милий непослух
Пасує до ваших очей.

Зелений кісник і замріяний профіль –
Такою вас бачив вві сні.
Тоді, як дзвінкі народилися строфи
В сріблястій святій таїні...

На мене ви раз тільки скоса зирнули,
Та мрію плекаю одну –
Що у гуркотнечі мурованих вулиць
Чекає повторення сну.

Можливо, ви – лялька, фігура із воску
Чи привид безсонних ночей...
Та зачіски вашої милий непослух
Пасує до ваших очей.































Рік 2007


Побачила світ друга книга Наталії Горішної "Розп'яття осені" (поезії).




Виступ М.Т. Негоди на презентації книги Наталії Горішної «Розп’яття осені» - 29.05.2007 р.





Радіопрограма «Твої люди, Черкащино» від 4.06.2007 р.
Про поетесу Наталію Горішну і її другу книгу «Розп'яття осені».
Веде програму журналіст Галина Рибак.




2007р. Радіо-презентація книги Н.Горішної «Розп'яття осені»





Пісня "У ВЕЧІРНІЙ ТАЇНІ"
Слова - Наталія Горішна, музика і виконання - Наталія Саух




Коханий, у вечірній таїні
В моїй душі з тобою ми одні.
Єдиний рай у всесвіті широкім,
Де два світи – блакитний й чорноокий.

Приспів:
Там нас не зачіпають забобони,
Там для сердець немає заборони,
Там поцілунку не бояться губи,
Довіра слів – поезією згуби.

Там ти – лиш мій, не добираю крихти,
Нема куди: іти, спішити, бігти.
І почуття розчинені, мов вікна,
Любов не звинувачує, а квітне...

Приспів:

Коханий, у вечірній таїні
Так часто привиджаєшся мені.



Рік 2006


Побачила світ перша книга Наталії Горішної "Бджола на асфальті" (поезії).




Про презентацію першої книги Наталії Горішної "Бджола на асфальті",
яка відбулася 29.10.2006 р. в Обласній юнацькій бібліотеці ім. Василя Симоненка (телестудія "Рось").




Радіопрограма «Твої люди, Черкащино» від 9.11.2006 р.
Про поетесу Наталію Горішну і її першу книгу «Бджола на асфальті».
Веде програму журналіст Галина Рибак.




Виступ Г.П. Білоуса на на презентації книги Наталії Горішної «Бджола на асфальті» - 29.10.2006 р.




В.І. Пахаренко про творчість Н.В. Горішної (на презентації книги Наталії Горішної «Бджола на асфальті» - 29.10.2006 р.)





Переклад з Марини Цвєтаєвої



Марина Цветаева

* * *

Мне нравится, что вы больны не мной,
Мне нравится, что я больна не вами,
Что никогда тяжелый шар земной
Не уплывет под нашими ногами.
Мне нравится, что можно быть смешной –
Распущенной – и не играть словами,
И не краснеть удушливой волной,
Слегка соприкоснувшись рукавами.

Мне нравится еще, что вы при мне
Спокойно обнимаете другую,
Не прочите мне в адовом огне
Гореть за то, что я вас не целую.
Что имя нежное мое, мой нежный, не
Упоминаете ни днем, ни ночью – всуе…
Что никогда в церковной тишине
Не пропоют над нами: аллилуя!

Спасибо вам и сердцем и рукой
За то, что вы меня – не зная сами! –
Так любите: за мой ночной покой,
За редкость встреч закатными часами,
За наши не-гулянья под луной,
За солнце, не у нас над головами, –
За то, что вы больны – увы! – не мной,
За то, что я больна – увы! – не вами!



Переклала Наталія Горішна

* * *

Радію я, що хвора не на вас, –
Ви не на мене, – але любо з вами,
І що земля при зустрічі щораз
Не попливе під нашими ногами;
Що до моїх дитячих викрутас
Поблажливі – і граюся словами,
Що не проскочить іскра поміж нас
Тоді, коли зіткнемось рукавами.

Радію я, коли ви при мені
Спокійно обіймаєте другую,
Не кажете – горітиму в вогні
За те лише, що я вас не цілую.
Моє ім’я в любовній маячні
Не твердите цілодобово всує,
Під куполами церкви, в тишині,
Не прозвучить над нами: алілуя!

Я дякую, що, вільну від образ,
Так любите мене під небесами,
Що погляд ваш позбавлений лукавств,
Як стрінемось вечірніми стежками.
За те, що не пізнаю ваших ласк,
Що болісними не з’явлюся снами,
За те, що хвора я – та не на вас,
За те, що любо – і не більше! – з вами.






































Пісня "ОСТАННЯ ЛЮБОВ"
Слова - Наталія Горішна, музика і виконання - Наталія Саух




Час відсіяв легке, залишилося справжнє,
Без якого душа, як невтішна вдова.
Через сито років – незабута вчорашня –
Повернулась любов, як єдино жива.

Приспів:
А очі, як волошки серед жита,
Косою слів довіру не зітни.
Все, що було без мене пережите,
Прямцем до серця донесуть вони.

Наче птах, що, скупавши перо в ополонці,
Світанковим плачем розтривожуує ліс,
Так остання любов підіймає до сонця
Одиноке крило, обважніле від сліз.

Приспів:


Пісня "ТВОЇ СЛОВА"
Слова - Наталія Горішна, музика і виконання - Наталія Саух




По вишеньках розхлюпав червень
Рясне вино,
Та і в хмелю весну не верне
Він все одно.

Приспів:
Що дотепер не відболіло?
І так бува. І так бува.
Палючим зіллям чистотілу –
Твої слова, твої слова.

А я сховаю їх у грудях,
Які вже є,
Бо інших не було й не буде –
А це - моє!

Приспів:





Copyright © 2007 All right reserved
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100
Hosted by uCoz