На головну
Про автора
Новини
Відгуки
 
Відео та звукозапис
Бджола на асфальті ; Розп'яття осені
Совість. Переклади з В.Нарбута
право на весну
СУТНІСТЬ. Поезії у стилі хоку
ГУСІНЬ ЯНГОЛІВ. Переклади
 

Наталія Володимирівна ГОРІШНА

 

Щоб придбати книгу, зверніться за електронною адресою, вказаною на сайті.


«СОВІСТЬ». Переклади з Володимира Нарбута

Видавництво «Брама-Україна», 2008 р., 108 сторінок, тираж 500 примірників.


Книга присвячена 120-ій річниці від дня народження В.І. Нарбута і вміщує докладну розвідку життєвого і творчого шляху поета, а також переклади на українську мову його поезій. Тексти подаються паралельно російською та українською мовами.

Анотація
Книга підіймає завісу небуття над іменем незаслужено забутого видатного поета «срібного віку» Володимира Івановича Нарбута.
«Панич, хохол, гетьманський нащадок, ослабла парость могутніх і жорстоких людей, – згадувала про Нарбута Надія Мандельштам, – він залишив купу віршів, написаних російською, але просякнутих українським духом».
Видання адресоване масовому, насамперед юному, читачеві.

яч (439x19, 0Kb)





Владимир Нарбут

СОВЕСТЬ

Жизнь моя, как летопись, загублена,
Киноварь не вьется по письму.
Я и сам не знаю, почему
Мне рука вторая не отрублена...
А чи мало крові мною пущено?
Мало затупив я тих ножів,
Як під лісом, в полі чи під урвищем
На гостей очікував вночі!
Эти шеи, узкие и толстые, –
Как ужаки, потные, как вол,
Непреклонные, – рукой апостола
Савла – за стволом ловил я ствол.
Хвать – за горло, а другой – за ножичек
(Легонький, да кривенький ты мой),
И бордовой застит очи тьмой,
И тошнит в грудях, томит немножечко.
А потом, трясясь от рясных судорог,
Кожу колупать из-под ногтей,
И – опять в ярок, и ждать гостей
На дороге в город из-за хутора.
Если всполошит что и запомнится, –
Задыхающийся соловей:
От пронзительного белкой-скромницей
Детство в гущу юркнуло ветвей.
И пришла чернявая, безусая
(Рукоять и губы набекрень)
Муза с совестью (иль совесть с музою?)
Успокаивать мою мигрень.
Шевелит отрубленною кистью, –
Червяками робкими пятью, –
Тянется к горячему питью,
И, как Ева, прячется за листьями.

«В огненных столбах»,
Харьков, 1919, 1922



Переклала Наталія Горішна

СОВІСТЬ

Як літопис, доля моя згублена,
Кіновар не в’ється по письму.
Я і сам не знаю вже, чому
Друга кисть у мене не відрубана...
А чи мало крові мною пущено,
Мало перетуплено ножів?
За курганами, в полях, під урвищем
Ждав я на гостей із-за кущів!
О ці шиї, то тонкі, мов костури,
То товстезні, наче у вола.
Руки невблаганні, як в апостола
Савла, – так і тягне до ствола.
Хап – за горло, другою – за ножичок
(Мій легесенький, кривий ти мій),
Очі тонуть у бордовій тьмі,
Нудить в грудях і млоїться трошечки.
Із-під нігтів, трясучись, гидуючи,
Шкіру вишкрібати, а проте
Знов і знов очікувать гостей
У яру, край шляху, їх пильнуючи.
Як зненацька що і насторожує,
То лиш спазматичний соловій,
Або білка шугоне стривожено,
Як дитинство в голові моїй.
І прийшла чорнявою, безвусою
(Набакир уста і рукоять)
Муза з совістю (чи совість з музою?)
Головний мій біль угамувать.
Рухає відрубаною кистю
(Мертві пальці, начебто черва,
Тягнуться несміло до питва)
І ховається, як Єва, в листі.











































яч (439x19, 0Kb)

Владимир Нарбут

ОТ ЗАУТРЕНИ

От свеч и от дыханий жарко
В старинном деревянном храме;
А звон так радостно и ярко
Гудит-гудит под куполами.

Поет, благую весть пророча:
– Воскрес, Распятый при Пилате, –
Редеет мгла весенней ночи,
И в окнах свет – все синеватей.

Как будто с ненавистью дикой
Ушла бессмысленныя злоба,
Как будто смерть бежит от Лика
Христа, восставшего из гроба!

И словно ангельское пенье,
А не густые перезвоны,
Звучит победно, в отдаленьи,
Из голубого небосклона!

И с пасхой маленькой в салфетке
Так сладостно спешить до дому!
И придороржных ветел ветки
Совсем по-новому знакомы.


Переклала Наталія Горішна

ВІД ЗАУТРЕНІ

Ясніють і душа, і очі
В старому рубленому храмі.
А дзвін натхненно і урочо
Гуде-гуде під куполами.

Про новину оповіщає:
– Воскрес, Розіпнутий Пілатом!
Нічну імлистість розганяє
У вікнах ранок синюватий.

Мов розлютована і дика
Іде від нас безглузда злоба.
Неначе смерть біжить від Лику
Христа, повсталого із гробу.

Здається, ангельські хорали
На честь Святого Воскресіння
Всепереможно зазвучали
Із піднебесного склепіння.

І з пасочкою у хустинці
Спішити радісно додому.
Узбічні верби навздогінці
Кивають, як старі знайомі.






























Малюнок Георгія Нарбута (брата поета),
виконаний як ілюстрація до цього вірша.

/Збільшується/

яч (439x19, 0Kb)


Прізвище Нарбут - знакове на Черкащині. Відразу ж пригадується наш сучасник народний художник України Данило Георгійович Нарбут, який не так уже й давно пішов від нас у вічність, і його батько Георгій Іванович Нарбут, перший ректор Української Академії мистецтв. Володимир Іванович (рідний брат Георгія) – це могутня гілка творчої династії Нарбутів, котра є національною гордістю України. Пам’ятаймо про це!

Ось як згадувала Володимира Івановича вдова Осипа Мандельштама Надія: „Панич, хохол, гетьманський нащадок, ослабла парость могутніх і жорстоких людей, він залишив купу віршів, написаних російською, але просякнутих українським духом”.

Віднаходячи поезії В.Нарбута, які дивом уцілили у вогні революцій, воєн і репресій, перекладаючи їх на українську мову, коментуючи і роз’яснюючи рядки, часто не зрозумілі сучасному читачеві, Наталія Горішна змогла побачити (а можливо, відчути чуйним серцем і аналітичним, прискіпливим розумом справжнього дослідника), що живописний зір у братів Георгія і Володимира Нарбутів був записаний у спорідненому генетичному коді, тільки ось проявлявся він у художника і у поета по-різному.

Ми знаємо, як винищувався на початку ХХ століття цвіт української нації, як було застрелено у темному провулку українського художника Олександра Мурашка. Така ж доля спіткала і братів Нарбутів: Георгій раптово помирає у 34 роки від тяжкої хвороби нирок, якою раніше не хворів (дослідники говорять про навмисне отруєння), Володимира засуджують до п’яти років таборів (звинувачуючи в контрреволюційній діяльності та в націоналізмі), але з Магадану він уже не повернувся. Річ у тім, що Володимир був інвалідом: мав прострелені легені (ліва легеня не функціонувала), кисть лівої руки була ампутована, він накульгував. З такими влада не церемонилася, адже вони не могли повноцінно працювати. Зібравши всіх інвалідів на одну баржу, її вивели в Охотське море і підірвали…

Побутує думка, що книгу поезій, на відміну від прозової, можна читати в будь-якій послідовності, з будь-якої сторінки. Стосовно книг Наталії Горішної – не раджу це робити. Повірте, Ви багато втратите. Її книги завжди ретельно продумані і чітко структуровані. Немає випадковості ні в ілюстраціях, ні в назвах розділів, ні в їх розташуванні. Так, розділи книги «Право на весну» проілюстровані саме тими шедеврами світового малярства, вірші-двійники яких ми знаходимо в книзі. Логіка переростає в широкий асоціативний ряд, що, вочевидь, помітить вдумливий читач.

Книга „Совість...” складається із передмови „Рукописи не горять” (докладної розвідки життєвого і творчого шляху В.І. Нарбута), а також трьох поетичних розділів, вірші і переклади з них подаються паралельно. Напруга думок та почуттів зростає від вірша до вірша, від розділу до розділу.

„Гобелен” (пейзажна поезія), „Червоні троянди” (воєнно-революційна тематика) і, врешті, „Двійник” (вражаюча за глибиною і внутрішнім надривом інтимно-філософська лірика). Голосом із вічності звучить післямова, за яку взято останній лист Володимира Нарбута до дружини (хто ж знав тоді – що останній…) «Совість…» щедро ілюстрована рідкісними світлинами родини Нарбутів, а ще малюнками Георгія Нарбута за мотивами віршів брата-поета.

Зазначимо, що Наталія Горішна написала і видала книгу „Совість...” власним коштом до 120-ї річниці від дня народження Володимира Івановича Нарбута, розуміючи, що в усі часи саме поети були совістю епохи. Ця робота була вельми непростою, не говорячи вже про матеріальні витрати. Адже в жодній із бібліотек нашого міста /Черкаси/ немає зовсім ніяких матеріалів, що стосуються Володимира Нарбута. Його ім’я не зазначене навіть у каталогах, вірніше, його в них не було до цієї книги – бо Н.В. Горішна люб’язно подарувала свою книгу усім бібліотекам Черкас. Щодо Інтернету, то й там невеличка довідка про В.Нарбута переходить із одного сайту на інший; інформації, як і самих творів В.Нарбута, – обмаль.


Copyright © 2007 All right reserved
Рейтинг@Mail.ru Rambler's Top100
Hosted by uCoz