Наталія Володимирівна ГОРІШНА

Щоб придбати книгу, зверніться за електронною адресою, вказаною на сайті.

«ПРАВО НА ВЕСНУ»

Видавництво «Брама-Україна», 2008 р., 232 сторінки, тираж 1000 примірників.

Видання містить близько 400 поезій, а також розділ перекладів поетів «срібного віку».
Книга ілюстрована репродукціями тих картин визначних майстрів пензля,
вірші-двійники яких Ви знайдете у розділі "Відчинене вікно" - своєрідній картинній галереї у віршах.

Анотація
Нова книга Наталії Горішної попри весняну назву – це насамперед книга філософської лірики. На читача очікують роздуми над шедеврами світового малярства – від Боттічеллі до Катерини Білокур, ванільні пахощі Великодня, всесвіт квітів і трав, вишукані переклади російських поетів «срібного віку», і, звичайно, – неповторна таїна жіночого серця.




Книга Наталії Горішної „Право на весну” несе в собі могутнє енергетичне поле справжнього мистецтва. Вже обкладинка книги натякає на це. На ній розміщено репродукцію картини українського художника, підло знищеного кривавим сталінським режимом, Олександра Мурашка „Благовіщення” (1909).

У жовто-блакитному сяєві не чорноока іудейка Марія, а дівчинка-слов’янка з сором’язливим рум’янцем, котра зображена в ту мить, коли „…на неї впала сонячна стихія, // І Благовіст брунькується квітнево – // Земля скінчилась, // Почалося небо”.

Безперечно, Наталія Горішна – справжня чаклунка поетичного слова. На 232-х сторінках книги „Право на весну” на нас очікують і ванільні пахощі Великодня, і всесвіти квітів і трав, і неповторна таїна жіночого серця.

Та теми цих вишуканих поезій, так би мовити, традиційні для українських поетес. І зовсім інше – „картинна галерея у віршах” (Розділ 3. „Відчинене вікно”). Вона засвідчує, за висловом літературознавця В.І. Пахаренка, „абсолютно сучасний світовий рівень поезії Н.В. Горішної”.

Філософські роздуми-вірші над тридцятьма шедеврами світового малярства – від Сандро Ботічеллі і Тиціана до Михайла Врубеля і Катерини Білокур (а ще: Рафаель, Караваджо, Рембрандт, Ієронім Босх, Далі, Веласкес, Рубенс, Ван Гог та ін.) – спонукають задуматися над величчю і підлістю світу людського. А людина, яка задумується над своїми і чужими вчинками, – на ту ж таки підлість спроможна менше. Принаймні, саме в це щиро вірить поетеса.

Показовою тут є поезія на тему визначного твору Теодора Жеріко „Пліт Медузи”. Картина написана за подією, яка сталася у липні 1816 року, коли фрегат королівського флоту „Медуза” розбився на рифах біля західного узбережжя Африки. Вищий офіцерський склад пересів на шлюпки, які мали буксирувати пліт із 149 солдатами, матросами і жінками до берега. Однак, злякавшись шторму, буксирні канати відрубали.
Читаємо:

…І сивий батько, наче Авраам,
Якому янгол не відкрився вчасно,
Над трупом сина застигає сам
Й немов надія на спасіння, гасне
.
Остання жінка давиться прокльоном,
Проковтувана океанським лоном...
А ті, зі шлюпок, – втішені, зігріті.
Нічого не змінилося у світі.

Авжеж, невтішно від такого висновку, та чи не щодня життя показує нам усіма своїми проявами, що так воно є насправді.

А яка безмежна туга за батьківщиною щемить у вірші, написаному за останнім твором Поля Гогена „Бретонське село під снігом”! Тремтячою рукою, вже „коли боровся із смертю врукопаш” вкрай знесилений художник малював – лапатий, густий сніг:

...По смерті (був обтяжений боргами)
Картину продавали вверх ногами,
Назвавши «Ніагарський водоспад».

Бо хто там на тропічному Таїті
Міг тямити, що є сніги на світі –
Такі високі, що не видно хат?!

Звичайно, „Квіти за тином” Катерини Білокур просто не могли не вразити Наталію Горішну, адже з дитинства й досі вона і вирощує квіти власноруч, і щедро обдаровує ними своїх друзів.

Поетеса пригадує, що вперше „Квіти за тином” вона побачила на виставці, яка експонувалася на території Києво-Печерської Лаври. Налюбувавшись картиною, Горішна – перерахувала зображені квіти. Їх виявилося двадцять дві. І всі вони зажили новим життям у натхненному вірші:

...Білан-метелик на красолю сів,
Мов рій маленький, – запашний горошок,
Стокротка в невибагливій красі
Розкрила бджілкам медоносний кошик…

Яскравий килим з листя і квіток,
І кожна з них мені до сліз знайома.
…Травиночка, пелюсточка, листок…
Здалося, наче побувала вдома.

На запитання – звідки у неї така любов і відчуття живопису і чи малює вона сама – Н. Горішна з усмішкою відповідає: „Я вмію малювати – тільки словом”...

Побутує думка, що книгу поезій, на відміну від прозової, можна читати в будь-якій послідовності, з будь-якої сторінки. Стосовно книг Наталії Горішної – не раджу це робити. Повірте, Ви багато втратите. Її книги завжди ретельно продумані і чітко структуровані. Немає випадковості ні в ілюстраціях, ні в назвах розділів, ні в їх розташуванні. Так, розділи книги «Право на весну» проілюстровані саме тими шедеврами світового малярства, вірші-двійники яких ми знаходимо в книзі. Логіка переростає в широкий асоціативний ряд, що, вочевидь, помітить вдумливий читач.



ПРАВО НА ВЕСНУ

ПРОСЛУХАТИ


Коли про тебе думаю щомиті,
То в спогадах, то в вигадках тону,
Ранкові сни сльозами перемиті:
Я – жінка, маю право на весну.

Коли тобою сповнюються вірші,
Умить скидаю маску захисну,
Бо дістаю із серця найсвятіше.
Я – жінка, маю право на весну.

Від почуттів, аби не знавісніти,
Вслухаючись в мелодію сумну.
Мені всміхнуться сині первоцвіти,
Я – жінка, маю право на весну.

Як душу пресом здавлює безвихідь,
Боюся, що – таке іще утну…
В думках моїх здіймається, як вихор:
Я – жінка, маю право на весну!

Я маю право власного страждання,
Я маю право мучити струну.
І серцем відродившись у коханні,
Я – жінка, маю право на весну.




ДО СЛОВА

ПРОСЛУХАТИ


Я не крала ні грошей, ні мужа,
Як кульбаба, здіймала асфальт.
У лабетах життєвої стужі
Віднаходила смисл і азарт.

Не тяглась до престольного граду
І збирала любов, як бджола,
Легкодухість прощала і зраду,
Бо інакше вчинить не могла.

На крилі епохального вітру
Не ганялась за блиском кар’єр,
Я здавала екзамен на витрим
І здаю його ще дотепер.

Я кохання пізнала – запізно,
Я повірила в те, що – залізна…
Під вагою душевного схову
Не зігнулась –
довірившись слову.




ОЛЕКСАНДР МУРАШКО
«БЛАГОВІЩЕННЯ»
/Національний художній музей України, 1909/

ЗДИВУВАННЯ

Ні тіні, ні півтіні, ні чверть тіні –
Довкіл буяє радісне цвітіння.
Космічно-синє й золото-земне
Проймає світло дійство потайне.

Зі сну в Марії розплелися кіски,
Рум’янець ще не змив ранкову млість,
А вітер грає краєм занавіски,
І на веранді об’явився гість.

Босоніж, із пагінчиком лілеї,
Легка хода несе його до неї.
«Ой, лишенько!» – тремтить в її очах
Цікавість, сором, здивування, страх.

«Ой, лишенько!»
«Возрадуйся, Маріє!»
На неї впала сонячна стихія,
І Благовіст брунькується квітнево –
Земля скінчилась,
Почалося небо.




КАТЕРИНА БІЛОКУР
«КВІТИ ЗА ТИНОМ»
/Національний художній музей України, 1935/

Це літнє буйство ледь не зломить тин.
О, як квітують: мальва гордовита,
Півонія і луговий люпин
І поруч них – жаринка горицвіту!

Міцні жоржини випрямляють стан,
Лілейник щось нашіптує звабливо
Тигровій лілії, а золотий тюльпан
Від тих принад спалахує цнотливо.

Ромашкам й волоточкам пирію,
Як і трояндам, місце є під сонцем.
Дзвіночок хилить голову свою,
Підтримуваний лагідним майорцем.
Ведмеже вушко, кручений панич,
Рожева флокса, грицики, гвоздика,
І півник – фіолетовий, як ніч, –
Вже кинув оком на повійку дику.

Білан-метелик на красолю сів,
Мов рій маленький, – запашний горошок,
Стокротка в невибагливій красі
Розкрила бджілкам медоносний кошик…

Яскравий килим з листя і квіток,
І кожна з них мені до сліз знайома.
…Травиночка, пелюсточка, листок…
Здалося, наче побувала вдома.



РОНДЕЛІ

ЧАСИ БДЖОЛИНИХ
ПЕРЕГУДІВ

Черешні пахли, як варення,
В часи бджолиних перегудів.
Весна носила твоє ймення,
Любов’ю сповнюючи груди.

І не шукаючи спасення
(Куди тут дінешся? – Нікуди!)
Вбирали аромати груди –
Черешні пахли, як варення.

І посолодшало щодення,
Повірилось: усе ще буде!
А звідусюди-звідусюди
В часи бджолиних перегудів.
Черешні пахли, як варення!



ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН ДО ВЕСНИ

Двадцять хвилин до весни,
Двадцять хвилин до побачення.
Квітню мій, в юності втрачений,
Душу мені поверни.

Не зберегла я завбачливо
Навіть листів з давнини. –
Двадцять хвилин до побачення,
Двадцять хвилин до весни.

Ранок сьогодні хмурний,
Але чеканням освячений,
У пелені таїни…
Серце, вгамуйсь, припини –
Двадцять хвилин до весни!